Флешмоб до Міжнародного тижня підтримки грудного вигодовування

Приєднуюся до флешмобу ‪#‎ПишаюсяМатеринством‬ на честь Міжнародного тижня підтримки грудного вигодовування.
ГВ було одним із найприємніших досвідів у моєму житті. Я годувала Данусю до 1,7 - усюди. Вдома (читаючи книжки), в дорозі (усіма можливими видами транспорту, крім космічного, гг - наземним, повітряним, водним...), між презентаціями, в кафе, в церкві, на прогулянках, у горах і над морем, під Колізеєм і на Монте Титано, на траві, у гостях... Всюди. Носила спеціальний одяг, шукала затишні місця подалі від людей (якщо була така змога), але годувала. Не боялася мандрувати з малючкою - адже свіжа й тепла їжа завжди була поруч. 
Якщо хтось робив зауваження - не ображалася, ховалася ще ретельніше. Але не переставала мандрувати й вести звичне активне життя. При цьому брала з собою дитину й продовжувала годувати.

Коли я дізналася, що перед пологами Дануся повернулася в мені догори головою і що мене, відповідно, кесаритимуть, страшенно засмутилася, бо не знала, чи зможу годувати грудьми. Лікарка мене заспокоїла, а я собі посилено молилася. Молока виявилося більше, ніж достатньо. 
У нас не було штучних догодовувань/допоювань до 6 місяців і жодних пустушок чи силіконових насадок. У палаті, куди мене перевели після реанімації, був плакат, просто навпроти мого ліжка: годування грудьми МАЄ бути безболісним. Оце "має" вибудувало в моїй голові якесь поняття норми, тож я пробувала так і сяк, поки дитина не присмокталася правильно. Уже через кілька лікарняних годувань процес почав приносити насолоду нам обом. 
Я дуже вдячна Богу за цей досвід, за цю близькість з дитиною, за радість і спокій, які це все приносило. Зізнаюся: одна з причин, чому я хочу ще діток (багато) - мати змогу знову годувати грудьми :-).
Ну і годувальна фотографія - з Венеції.

Надійка Гербіш