Якщо уважно поспостерігати за такою дитиною ми помітимо, що для неї характерно:

- Соціально-схвальна поведінка (вчитися так, щоб батьки були задоволені, вести себе в школі так, щоб вчителька похвалила, чинити так, як роблять «хороші, правильні хлопці/дівчатка»)

- Високий рівень нерішучості. Ступор при прийнятті самостійних рішень, коли наперед невідомо, що робити.

Прагнення привернути до себе увагу за допомогою скарг на своє здоров'я, при цьому «негативні емоції» (роздратування, злість, страх, гнів) мають вегетативне оформлення (наприклад, потіють долоні, або стискаються щелепи, червоніє обличчя), але заперечуються.

Маленькі діти часто не знають, як упоратися з почуттям злості, але батьки можуть навчити їх розслаблятися й відпускати свої емоції. Зрозуміло, у дорослих більше реальних причин відчувати злість (у вас проблеми на роботі, ви впустили й розбили телефон або потрапили в затор). Але поставте себе на місце дитини: у її житті теж багато розчарувань. Її засмучують інші діти, які не бажають ділитися іграшками; дорослі, що втручаються в її ігри; старші брати, які мають у родині більше привілеїв, і безліч речей, які дитина ще не засвоїла. Не дивно, що маленькі діти так часто схильні до емоційних зривів.

Ви не можете усунути причини таких емоційних зривів, але вже у віці 2–3-х років слід навчити дитину контролювати себе. Ваше завдання – допомогти їй знайти способи висловлювати емоції та справлятися з ними.